Нещодавно прочитав у ЗМІ повідомлення про те, що цього року на Державну премію України в  галузі науки і техніки 2017 року висунуто «Шевченківську Енциклопедію» у шести томах, видану у Києві 2012 – 2015 рр, що має на меті представити світові геніального українського поета і художника, показати його роль у становленні національної культури, у боротьбі за державну незалежність України.

Справа не тільки потрібна, але й політично і культурологічно є знаковою. Останнє актуалізує вимоги до видання, відповідальність авторського колективу й всіх тих, хто дає йому путівку в життя. На жаль, представлене видання поряд з вагомим доробком утримує в собі сонм суперечностей, які, як ота «ложка дьогтю у діжці меду», заставляють ще раз осмислити (й переосмислити) доцільність рекомендації на такому високому рівні. 
Спочатку про достоїнства видання. Шеститомник декларував надійну фактографічну й інтерпретаційну базу для вивчення і популяризації спадщини Шевченка. Видання готувалося понад двадцять років і вмістило 6307 статей різного формату - від довідкових до розлогих монографічних нарисів, а також 5800 ілюстрацій. Загальний обсяг енциклопедичного видання становить 646 видавничих аркушів і вийшов на замовлення Держкомтелерадіо України за програмою «Українська книга» накладом кожного тому 2000 примірників.

З приємністю відзначаємо, що видання має новаторські гасла та високий рівень означених проблем та наукових принципів і від самих початків було запроектоване як суто наукове видання. Масштабне, об'ємне і таке необхідне видання виконане під орудою авторитетної редакційної колегії: М.Г.Жулинський (голова), М.П.Бондар, О.В.Боронь (відповідальний секретар), С.А.Гальченко, П.Ю.Гриценко, І.М.Дзюба, Р.Я.Пилипчук, Г.А.Скрипник, В.Л.Смілянська (заступник голови), Д.В.Стус, Н.П.Чамата.

Наскільки мені відомо, давно очікувана енциклопедія, омріяна ще незабутнім Петром Журом. Вступна стаття Івана Дзюби «Довіку насущний», акумулюючи найкращі надбання шевченкознавства, подає читачеві сучасний, живий, пульсуючий образ великого українського ґенія. Величезний обсяг матеріалу виписаний з любов'ю та великою ерудицією, адже інакше і не має бути, коли мова йде про Шевченка. Беззастережну довіру викликають енциклопедичні матеріали щодо поетичної та літературної спадщини митця, адже українські шевченкознавці Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України – це завжди, впродовж десятиліть, академічна точність і глибина.

Можна було б говорити й про інші достоїнства представленого видання. Однак, на привеликий жаль, воно утримує в собі ґрунтовні суперечності та прикрі помилки, відвертий плагіат і академічну не доброчесність. 

Довіра читача випробовується, коли стосується матеріалів про малярську спадщину Шевченка. Статті щодо малярських творів Шевченка у переважній більшості схожі на підготовчі матеріали, або музейні інвертарні картки, які призначені для фактографічного опису об’єкта, але аж ніяк не енциклопедичні статті, що мають інше призначення. Ось один із таких описів: «На першому плані – берегова смуга, перевернута шлюпка, поруч на мілководді будара. Олівцем ледь окреслено декілька осіб, які купаються в морі. На другому плані – убога рослинність.» («Усть-Чека». ШЕ: Т.6, С.457-458).

Такі статті рясніють сумнівним мистецьким аналізом суб’єктивного та не професійного характеру.

Часто зустрічаються й такі «мистецтвознавчі» пасажі: «Незважаючи на аскетизм побуту місцевих мешканців, Шевченко зумів створити високохудожній твір з яскравими національними рисами, вміло застосувавши принципи академ. школи у рисунку напівоголених фігур, класицизму – у побудові статичної композиції, романтизму – в образах та загальній ліричній тональності.» («Тріо», ШЕ: Т.6, С.304).

Або «Акварель має велике значення з огляду на зафіксовану на ній первісну естетику  стилю рококо у внутрішньому вигляді храму. Згодом інтер’єр було перероблено відповідно до естетики московської православної церкви». («Успенський Собор Почаївської Лаври. Внутрішній вигляд». ШЕ: Т.6, С.454).

Значній частині текстів характерним є не сумлінне й не професійне використання літератури, часто без посилань на справжнього автора наукового тексту, препарування його під білетристичний формат, вилучення з нього суттєвих атрибутивних думок і внесення просто ілюстративних, щоб досягнути хоч ілюзорної відмінності від первісного матеріалу.

На жаль, тут варто говорити про наукову недоброчесність. Матеріали про малярську спадщину Шевченка, а подекуди і окремі персоналії часом потребують перевірки на достовірність за іншими, більш авторитетними виданнями, що пройшли вже багаторічну перевірку на науковість і достовірність.

Справляється враження, що особливо два останніх томи готувалися поспіхом, як то кажуть, «із того, що було під рукою».
 
Викликає здивування, те, що розташовані поруч статті при аналізі малярської спадщини - одні посилаються на останнє 12- томне академ видання, а інші обмежуються старим 10- томним, ігноруючи останні атрибутування творів.

Значна частина таких статей просто переписані з попередніх академічних видань, з формально зміненими дрібничками, що є прямим відвертим плагіатом, і є неприпустимим для такого поважного видання.

Так, датування роботи «За малюванням товариша» (ШЕ: Т.2, С.645) подається недостовірно: 19 червня-25 липня 1848 року в Новопетровському укріпленні , в той час як останнє академічне видання  (Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. К, 2014 Наукова думка) ПЗТ: Т.10, С.500 датує цей твір іншою датою та місцем виконання – [1856 – 1857 Н. п. липня. Мангишлак]. Так само і з малюнком «Затока біля Новопетровського укріплення» (ШЕ: Т.2, С. 706) 1851-серп. 1853 неподалік Новопетровського укріплення, в той час як останнє датування звучить інакше – [1852- 1857. Н. п. 13 травня. Мангишлак] ПЗТ:Т.10 С.510. Так, згоден, що цитовані томи академічного видання вийшли друком пізніше, аніж другий том енциклопедії, але її наступні томи, чи останній давали змогу зафіксувати численні розбіжності у датуванні та інших моментах атрибування творів, що є принциповим для енциклопедичних видань.
Натомість, прикрі помилки залишаються, навіть тоді, коли томи двох видань співпадають за часом їх виходу в друк.

Так, малюнок «Звільнення Апостола Петра з темниці» (ШЕ:Т.2. С.711) подає датування – 1833 - 37 у Петербурзі, в той час як у академвиданні (ПЗТ: У 12 т.  Т.7, С.356) інша дата – [1833 (?). С.-Петербург]. Автор статті одноосібно і необґрунтовано встановлює дату, в той час як цитовані документи не дозволяють цього зробити, про що і зафіксовано у останньому академвиданні.

Далі, ШЕ: Т. 1 С. 164 у статті «Александр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіппу» подає розмір 26 х 35,7 у той час, як ПЗТ: У 12 т. Т.7, С.361  називає інший розмір цього твору – 25,9 х 35,77.

Також, ШЕ: Т.27 С.754 у статті «Зустріч Тараса Бульби з синами» автор зазначає розмір 23,1х30,2, при чому у тексті, посилаючися на відповідну статтю у ПЗТ: У 12 т. Т.7. С. 386, навіть не помічає, що там   подано зовсім інший розмір твору – 28,1х30,2.

Ми не маємо на меті вказати на всі фактологічні помилки у такому важливому матеріалі, як малярські твори Шевченка, але їх, на жаль, дуже багато по всіх томах енциклопедії.
Очевидно, енциклопедичні матеріали мають зосереджуватися на подачі документальних вивірених джерел, зазначення різних шкіл, течій, точок зору на подію чи явище, але аж ніяк не на суб’єктивну їх оцінку.

Напрошується висновок про нагальну необхідність підготовки сучасних спеціалістів академічного рівня з малярської спадщини Тараса Шевченка відповідними академічними установами цього профілю.

Поряд із однією з найсильніших літературознавчих європейських шкіл – вітчизняного шевченкознавства – із славетними традиціями і світовими іменами, зовсім не призентабельно на загал виглядає представлення малярського доробку Шевченка.
Складається дивне відчуття поєднання академічної фундаментально – виваженої школи і поверхової поливи суб’єктивного контамінаційного матеріалу, що не викликає довіри. Мимоволі пригадується застереження вікіпедії, яка часто рекомендує перевіряти фактичний матеріал.

Таке поважне видання, заявлене як енциклопедія, помережане академічною недоброчесністю, на наш погляд,  навряд чи може претендувати на найвище державне визнання.

Відомо, що відділ шевченкознавства Інституту літератури передав до друку окремий том  «Шевченківська енциклопедія. Літературні твори», готується до друку окремі тематичні блоки енциклопедії «Тарас Шевченко і його сучасники», «Шевченківська енциклопедія. Теорія літератури, поетика і мова», «Шевченківська енциклопедія. Місця перебування», в яких передбачається врахувати помічені помилки. Така сумлінна робота і відповідальність викликає почуття поваги. Але висока державна оцінка має бути по завершенні цієї унікальної і вкрай важливої роботи в українському культурному і духовному полі.