Відкрита посмішка у поєднанні з сумними очима, вдумливий погляд створюють харизму середньовічного лицаря - нацгвардієць Олександр із позивним Крєпкій
Ми розмовляємо недалеко від одного з блокпостів на виїзді з міста. Олександр каже, що чергування тут сприймає майже як відпочинок, бо незабаром знову виходити на ротацію на передову. До лютого 2022-го Олександр був успішним бізнесменом. Свого часу закінчив військову кафедру у тодішньому Харківському інженерно-будівельному інституті, отримав звання лейтенанта. Став тим, кого військові між собою називають «піджаком». За обраною цивільною інженерною спеціальністю наш герой не працював, бо у кінці дев’яностих як раз масово закривались чисельні конструкторські бюро та проєктні інститути. «Пропонували йти працювати на залізобетонний комбінат, але одразу сказали, що грошей не платять. Заробляєш на плиту перекриття, продаєш її дачному кооперативу, на те й живеш. Я пішов у бізнес, бо вже мав родину», - з сумом згадує свої дев’яності роки Крєпкій. Наш герой розповідає, що з друзями заснували фірму з пошиття валіз. З гордістю каже, що назву «Vallaby», яка у перекладі означає «невеличкий кенгуру», придумав сам. Компанія успішно працює вже понад двадцять років, справи йшли добре. Але Олександр з початком повномасштабного вторгнення одразу вирішив, що візьме до рук зброю та піде захищати свою країну. Так успішний бізнесмен став бойовим офіцером у Національній гвардії України. Наш співрозмовник пригадує, що у лютому 2022-го дзвонив усім знайомим, які мали хоч якісь стосунки з військовими, задля того, щоб зрозуміти, як діяти, куди йти та як призватись на службу. «Один знайомий сказав, що знає місце, де «завтра будуть видавати зброю». Я напросився піти з ним. Це було розташування 5-ї Слобожанської бригади НГУ. Зброю нам дійсно видали, не обманули. От так я став нацгвардійцем», - щиро усміхається Крєпкій. Боронив північ Харківщини, потім охороняв стратегічні об’єкти у Харкові та області. Але шукав можливість потрапити у бойовий підрозділ. «Щойно відкрилась вакансія командира взводу в одному з батальйонів, я подав рапорт та вже за декілька днів був у Лимані під Кремінною. Це був червень 2023-го року. Такою була моя перша ротація», - пригадує свій бойовий шлях Крєпкій. Два місяці наш співрозмовник з побратимами відбивали надважкі штурми окупантів у Серебрянському лісі. В один з виходів на позиції, російські загарбники переважаючими силами змогли витиснути нацгвардійців з позиції, що була на фланзі взвзоду Олександра. Була загроза оточення, вороги вже знаходились у шанцях, що поєднувались з основними позиціями сил української оборони. Крєпкій особисто зі стрілецької зброї та гранатами знищив багатьох окупантів. За цей бій та інші звитяги Крєпкого представлено до високої державної нагороди – ордена «За мужність» третього ступеня. Після перемоги Олександр планує повернутися до свого бізнесу. Каже, що війна закінчиться не скоро, тому поки це лише мрії. Вважає, що досі основну силу української армії складають добровольці, що взяли до рук зброю навесні 2022-го року. У Крєпкого є доросла донька, вона після початку повномасштабної війни виїхала за кордон. Олександр з теплотою в голосі розповідає, що донька пишається батьком, постійно спілкується з ним при кожній нагоді. На жаль, це буває нечасто. Наостанок запитуємо Крєпкого про мрії. Хай і маленькі, але найближчі. Олександр замислюється та відповідає, що мріє про «свою гвардійську артилерію». «Я бачив в інших підрозділах, з якими поруч «працювали», там створені мінімум взводи вогневої підтримки при кожному батальйоні. Щоб оперативно можна було відповідати одразу, вмикатися контрбатарейно. Це б дозволило нам бути ще більш «крєпкіми», - вважає наш співбесідник. Матеріал та фото: Група інформації та комунікації 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України.
