24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення на нашу країну. Кремль жадав знищити українську державу, але українські воїни міцніші за сталь, вони дали відсіч ворогу в той день і продовжують стояти на захисті Батьківщини і сьогодні. Один з бійців бригади «Спартан» на псевдо Магніт поділився своїми спогадами про перші місяці повномасштабної війни в Україні.

«На момент 24 лютого 2022 року мій підрозділ знаходився в зоні проведення ООС, а саме в населеному пункті Штормове Луганської області. В принципі, ніхто не очікував такого повномасштабного вторгнення, але активні бойові дії почались ще за тиждень до 24 лютого, обстрілювали Станицю Луганську, постійно літали ворожі розвідувальні безпілотники над нами». Магніт розповідає, що за день до початку наступу рф, вони займались перерозподілом особового складу, бо бачили, що противник нарощує свої сили. І було важко, в перший день багато військовослужбовців потрапило в полон, але на даний час майже всі вони звільнені. «Бойові завдання ми почали виконувати з міста Старобільськ Луганської області, коли проти нас, за словами побратимів зі Збройних Сил України, була танкова бригада ворога, якій ми завдали удару та зайшли в Рубіжне. В місті тримали оборону довго, де до нас підключились інші підрозділи Національної гвардії, а саме військова частина 3018. Першою задачею з оборони Рубіжного було зайняття основних доріг, які ведуть до Старобільська та інших населених пунктів Луганської області. Було важко і коли вже почали закінчуватись боєприпаси на допомогу прийшли підрозділи 3018 та я зрозумів, що шанси у нас є, тому що, в очах людей було знання зброї, понять війни». Потім була оборона населеного пункту Золоте і на момент квітня 2022 року оборонні рубежі утримувались в повній мірі. «Головне – стримання, ми не дали ворогу зайти до міста Слов’янськ. Був страх за особовий склад і за те, що ворог буде просуватись набагато швидше, але я побачив, що ми можемо щось робити, ми робимо і ми будемо продовжувати стримувати противника будь-якими способами». В травні відбулася ротація та бійці бригади «Спартан» повернулись до Харкова, щоб стримувати ворога вже на цьому напрямку та в подальшому перейти до Слобожанського контрнаступу. «Виїхали на оборону Харкова та зайняли позиції в Дергачах, Слатино, Прудянці, і далі під час контрнаступу займали усі інші населені пункти по мірі просування. Для мого підрозділу найважчим стало утримування Прудянки, де наші бійці займали позиції як розрахунок ПЗРК, але постійно допомагали нашій піхоті відбивати атаки ворога. Я приїхав до хлопців і почався сильний обстріл, було важкувато, бо справжніх укриттів не було, а лише напівпідвальні приміщення. Ми почали ховатись та прямо у двір прилетів уламок, поряд з нашим бійцем. В селищі були запеклі бої, наші бійці далі проводили оборонні дії. Після цього стрімко почався контрнаступ. Ворог дуже швидко тікав, залишав багато своїх речей, боєприпасів, снарядів. Можна сказати, що ми намагались їх наздогнати». Магніт ділиться, що тоді емоції переповнювали увесь особовий склад, бо відбувався неспинний рух вперед і відчуття перемоги, бо тоді українські землі звільнялись кожен день майже по всій лінії розмежування і була надія на скорішу перемогу. Попри всі плани окупантів, через два роки ми продовжуємо боротися за вільне та незалежне майбутнє України. Мужньо та самовіддано здобуваємо мир для нашої країни. Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ