Ну що мені сказати? Українською мовою володію, на мій погляд, вільно. І пісня в мене улюблена: «Ніч яка місячна». І Гоголя часто-густо перечитую, бо «Вечори» подобаються. І Україну люблю (батьківщина все ж-таки). І тому донедавна вважала себе українкою. До «круглого столу», тема якого була «Мовно-культурні проблеми українських родин Харкова».

Спочатку були скарги. На те, що «в Харкові на наших дітей та онуків дуже впливає середовище, яке утворено за багато століть панування «неукраїнської влади». На «мати дружини, яка, на жаль є донькою офіцера Радянської армії, народилася на Далекому Сході, хоча є українкою, вона є російськомовною, а тому з дитиною розмовляє російською». На репресії в навчальних закладах: «я не називатиму, в якому університеті вчусь, бо знаю — будуть репресії» та інше.
Але десь через годину-півтори я таки з"ясувала ознаки справжньої української родини.
Отже, ознака перша: МОВА
Дитину взагалі не треба навчати інших мов, оскільки «…щоб дитина була психічно здоровою, вона має народитися і вирости до якогось більш-менш свідомого стану, тобто до 14-16 років, в одномовному середовищу. Для її здоров"я потрібно, щоб вона рідше стикалася з іншими мовами... Наша родина не була цілком російськомовною, ми з народження чули дві мови. Цілковитого здоров"я, тобто мовного середовища, не було нам забезпечено».
Ну ось! А я ж досі була згодна з Марком Твеном: «скількома мовами ти володієш, стільки разів ти людина». Вважала, що знання іноземної мови допоможе в житті: «Гамлет» та «Брати Карамазови» в оригіналі, навчання та стажування за кордоном... А ще мені здавалося: чим раніше почати навчати дитину мов, тим простіше вона (дитина) буде їх засвоювати. І чого б це я була у цьому так упевнена? Мабуть, не те наукове дослідження читала.
Ознака друга: УКРАЇНСЬКИЙ ОДЯГ
«Яка була українська родина XIX сторіччя? Батьки йдуть на службу в межах Російської тоді імперії, вдягаючи, умовно кажучи, сюртук. Потім вони приходять додому і вдягають вишиванку (Бажинський Богдан Іва-нович).
Так, мабуть, друга ознака: саме український одяг? Агов! Прощавайте, мої улюблені джинси, коротенькі сукні та босоніжки з метеликами. Від сьогодні — тільки довга спідниця, горсет з квітками, червоні чоботи та добре намисто. От я завжди казала: Юля Тимошенко — не справжня українка! Цей її одяг від Lois Viton, ці перли… Ні, не справжня.
Ознака третя: ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПОБУТУ
«…Слід відроджувати внутрішнє розпланування і оздоблення хати: покуть, стіл, поріг, вітатися, прощатися. Якщо на цьому побутовому рівні в родині почнуть додержуватися національних звичаїв, це буде здорова морально і розвинена у фізичному плані родина. Раніше це було чимось свідомим, але оскільки все було знищено механічно, ми опинились у страшній ситуації. Ми вже навіть не співаємо українських пісень просто так, зупинившись на дорозі. Українські родини перебувають у розгубленому стані, тому не можуть українськими очима дивитися на світ».
Я тут зовсім розгубилася. Так, припустімо, стіл у мене є (погодьтесь, поталанило). Чи маються на увазі українські кулінарні традиції? Поріг? Тут мені дуже пощастило — у кожній кімнаті є поріг (мабуть, архітектор був справжній українець). Чи мається на увазі традиційний уклін, яким віталися на порозі? Мабуть, цей уклін можна розглядати як фізичну вправу, і тоді зрозуміло, чому саме поріг зробить мою родину фізично розвиненою.
Ознака четверта. «БОРОТЬБА ЗА СВОЄ»
«Цього всього не буде, якщо в українській родині не буде боротьби за своє, протистояння свого та чужого. Якщо ми потрапили у таку ситуацію, яка склалася, без боротьби за своє, без утвердження себе українцями, нічого вищесказаного не буде. Все, що у нас інтернаціональне, російське, — це комплекс пристосуванства».
Оце вже чесно. Щось як справжні українці заберемо своє, а як чесні громадяни — віддамо чуже. Наприклад, вугільну промисловість: кам"яновугільний басейн на Донеччині розроблявся «за часів царату» англійцем Юзом, продовжила з ним працювати радянська влада. Військову промисловість: завод ім. Малишева (здається, зараз, окрім танків, там виробляють ще й комбайни), знов-таки радянське виробництво. Донецьке об’єднання «Азот» (колись гігант радянської хімії), а вдобряти поля будемо природними складовими. Цукор? Цукор залишимо. Цукорний магнат Терещенко у XVIII сторіччі, мабуть, був справжнім українцем. Та й зараз цукрова промисловість у надійних українських руках.
Так ось ти яка, українська родина Харкова початку XXI сторіччя! Ось що можна називати українською родиною, а що «все-таки це є люди, які займаються проблематиками української культури (професійно чи з інтересу), але, на жаль, через ті обставини, які ми тут маємо, вони не змогли чи їм не дозволили створити справді українські родини».
Ну що сказати? Я у розпачі! Бо не надягаю вишиванок, не співаю українських пісень, «зупинившись на дорозі», не вклоняюсь, як заходжу в кімнату, певна, що багато речей, створених до 90-х років, які потрібні нашій країні і зараз — не «СВОЇ» або «ЧУЖІ», а «НАШІ». І ще тому, що щось зараз мені лячно: невже тепер я не можу вважати себе українкою?